Кара-дага 74
Думки
кудись
мандрують,
Тікають
з сьогодення.
Клубочуться,
вирують
У
кримське піднебення.
На
Кара-даг
забрались,
На
саму кручу всілись.
У
далечінь
вдивлялись,
На
сонечку погрілись.
В
низу село,
долина
Трояндою
зветься.
А
погляд далі
лине,
За
переділи
пнеться.
Десь
зліва шум
прибою,
Ворота
Кара-Дагу.
Розмови
із тобою
дають мені
наснагу.
Незримий
силі пружній,
Стрімкий,
невідворотній,
У
клекотині
потужній
вогненній і
спекотній,
Тобі
мої питання:
-
Чому
ти піднялася?
Під
тріщини
стискання
Чому
не рас
теклася?
Замучило
чекання,
В
жертовнику
закуте?
Манило
коливання
Родинне,
не забуте?
Я
відповідь
шукає
У
тому ж
дні погожім,
Що
ніби враз
зникає
Й
стає зовсім
не схожим
На
кришталеві
далі сліпучі
і прозорі!
Туманно
сині шалі
Зіткалися
у морі.
Простори
обгортають,
Закутують
сріблясто.
Купчасто
наростають,
Закручують
довгасто.
У
затишній
печері
Бівак,
привал,
спочинок.
Відкриті
навстіж двері
Запрошення
у шинок.
Мангал
шипить,
димиться
Підсмажує
шашлична.
Советское
іскриться
пригода
ж романтична!
Такою
і судилось
Їй
буть завжди
від роду:
Газоване
відкрилось
Впливає
на погоду!
Ось
грякнуло
щодуху ...
Підтвердять
й блискавиці
Присутність
Куря духу
Могутньої
десниці.
Він
стріли за стрілою
Кидав,
об скелі
гахав.
А
поряд за стіною
Присіли
хмари птахом.
Облогою
давили,
Краплинками
росили
Шаленим
вітром вили,
Вогню
іще просили ...
Була
я ніби лишня
В
компанії
зайдешній
...
Приголубив Всевишній
Даг
джентльмен
тутешній ...
///
Навіщо
вигнав з раю
Бог людину,
Коли
вкусила та пізнала
плід?
Щоб
передать
змогла
знання
людина сину?
А
може будь,
Творця це слід?
Зимовий
ліс
І
Уже не
жовтий тихий ліс
В
туманах сивих і безлистий
Шуміння
в гору десь заніс
Стоїть
замріяний, імлистий.
ІІ
У
верховітті вже зима зима
Колише синю
завірюху
У
пелені її трима ...
І віє,
віє сніг що духу.
ІІІ
Брунатний
дуб лише стоїть
Аж до
весни тримає одіж
Про
весну буде лист шуміть ...
Ним забавляючи молодіж.